Юрій Касьянов, волонтер, громадський активіст

Противник готується до масштабних бойових дій. Це не секрет. В першу чергу тому, що попереду президентські вибори в Росії. Путіну необхідна переконлива перемога. І ось цей стан ані війни, ані миру на сході України, ледь пригашений конфлікт не може таким довго залишатися. Він має або перейти у фазу Придністровського конфлікту, Абхазького конфлікту, або ж він знову стане гарячим. І наше суспільство має це розуміти. Наше керівництво має це розуміти. Ми повинні постійно готуватися до війни. Ми до неї не готуємося, по суті. Ми просто відповідаємо на ті виклики, на ті загрози, які є негайними загрозами сьогоднішнього дня.

Якщо противник перейде у широкомасштабний наступ чи то під стягами «ЛНР», «ДНР», «Малоросії», яку Захарченко анонсував, неважливо під яким стягом, неважливо в якій формі, маємо бути готові чинити опір агресії. Для цього нам необхідні в першу чергу не якісь нові ракети, нові літаки, західне озброєння – все це дуже добре, але нам необхідна готовність битися, готовність помирати і готовність перемагати. Ось цього у нас вже дуже мало. Впродовж трьох років цього конфлікту наша влада зробила все можливе і неможливе, щоб демілітаризувати суспільство. Суспільство живе своїм життям. Війна йде десь далеко, на якій воюють контрактники-заробітчани, яких набрали, професійні військові. І суспільство, глобально український народ це мало турбує. Це все є наслідком цієї пропаганди, яка налаштовує всіх на те, що нам якийсь Захід допоможе, нам санкції якісь допоможуть. Ну, йде війна і йде війна. Нас настільки привчили до крові.

У нас була достатньо спокійна, мирна, тиха країна. Загибель людей – десь нещасні випадки на переїзді, потяг збив чи ще щось. Тепер у нас загибель одного чи двох військовослужбовців на цій війні чи навіть дев’яти не є національною трагедією. Про це не говорять ані президент, ані міністр оборони, ні інші високопосадовці, не оголошується траур.

Москва шукає шляхів, варіантів вирішення цього конфлікту на свою користь. Вирішення конфлікту на свою користь для Москви означає повне повернення України в орбіту впливу Москви. Чесно кажучи, у мене складається враження, що Захід готовий відступитися і залишити Україну наодинці з Росією, дозволити Москві втягнути нашу країну знову в російську імперію, яка відроджуватиметься.

Навіть з самого початку ці санкції не були такими, які можуть поставити агресора на коліна і змусити його відмовитися від ведення війни. Три роки вже йде війна, три роки санкції, які ніхто не скасовує. Але є послаблення. Ви знаєте. Противнику це не завдає суттєвих збитків. Противник, як і раніше, готовий воювати.

Те, що озвучив Захарченко – це «проба пера», це спроба створити якесь підґрунтя для відновлення якихось бойових дій, заново масштабного вторгнення в Україну, не тільки воєнного, але й інформаційного, вторгнення у внутрішньополітичне життя України. Він не просто озвучив, що якусь «Малоросію», «Малосісію» створимо, він ще заявив про те, що український уряд є «нелегітимним, влада «нелегітимна». По суті, запропонував перезаснувати Україну в новому форматі. Це все ті ж самі потуги провести федералізацію, підготувати підґрунтя для певного поділу країни там на східну, на західну.

Я взагалі не звертаю уваги на словосполучення «мінський процес», «нормандська четвірка», і що вони там говорять по телефону, про що вони спілкуються, обговорюють ціни в магазинах і покупки чи свій відпочинок на Гаваях. Мене це не цікавить. Тому що будь-які переговори, які проводяться всупереч вимогам нашої Конституції, фактично за спиною українського народу, де торгуються нашою незалежністю, свободою, територіальною цілісністю, не є прийнятними.

Альтернатива «Мінську» дуже проста. Відбувається агресія Росії проти України. Безумовно, ми повинні захищатися, оборонятися всіма силами, всіма можливими засобами. У нас люблять протиставляти дві речі – якщо не «Мінськ», то наступ на Москву. А заради чого? Нам і задарма ця Москва не здалася! Максимум заберемо Таганрог, Кубань і щось ще. Відновимо свою територію…

Коли йде війна, ми маємо знищувати противника там, де його бачимо. Звісно, з врахуванням і вимог воєнної тактики, таланту наших полководців, наявності того чи іншого озброєння, підготовки наших військових підрозділів, наших ресурсів і так далі. Але ми не повинні сподіватися, що якийсь дядько збоку вирішить за нас ці питання, поторгує нашим суверенітетом, домовиться з нашим агресором. Це абсолютно неправильно. Цього немає у Конституції. Це суперечить будь-якій логіці і здоровому глузду взагалі в будь-якій країні. Так чинять тільки слабкі, тільки вбогі духом. Таке становище, така поведінка, безумовно, може призвести лише до одного – Україна остаточно втратить свій суверенітет, територіальну цілісність і стане васалом Росії, яким вона вже була багато століть, або її поглинуть, як поглинула Чехословаччину колись Німеччина. Нам такий варіант абсолютно не підходить. Це не означає, що ми маємо кудись далеко наступати і щось подібне робити.

І не треба нас лякати російською атомною бомбою. Щоб застосувати атомну бомбу, треба мати не просто атомну бомбу у своєму арсеналі, треба мати ще певну силу волі, щоб зробити такий вчинок, який засудить вся світова спільнота. Це буде вже зовсім інша війна і інший формат. І нам необов’язково мати сотні винищувачів, ракетних установок і танків. Нам вистачить озброїти патріотично налаштоване населення, створити реальні бойові підрозділи територіальної оборони, фронтові підрозділи професійні з навчених бійців, які просто на полі бою, як піхотинці, знищуватимуть противника скрізь, де його бачитимуть.

Ми готові до будь-якого розвитку подій. Ми не можемо діяти, тільки озираючись на те, що пропонує робити наша влада. Я кажу, що ми – це люди, які пасіонарно налаштовані. Тому, безумовно, якщо противник розверне широкомасштабну війну, то, знову ж, добровольці потягнуться на фронт. Як діятимемо, як це відбуватиметься – я не можу зараз спрогнозувати. Але, очевидно, без різних вказівок зверху, самостійно, люди навчені, люди вже підготовлені, люди, які вже пройшли війну, захищатимуть свою країну. Думаю, що тоді ж і зміниться влада. Тому що нинішня влада абсолютно не готова протистояти масштабній російській агресії. І перше, що вона зробить, якщо відбудеться якась масштабна агресія, просто спакує валізи і полетить за кордон.

Ми ведемо національно-визвольну війну. Ми ведемо війну за нашу незалежність. Це справедлива війна. Нам є за що і за кого вмирати на цій землі. Війна експедиційного корпусу Росії на нашій території – це війна загарбницька, це колоніальна війна. І тому мотивація у російських солдатів, це у більшості своїй можуть воювати призовники, контрактники, не ті, які налаштовані побудувати «Малоросію» чи щось ще, просто люди, яких призвали, які отримують зарплату, професійні військові, які абсолютно не збираються помирати на чужій війні. Ця війна для них чужа. І коли ми відправимо в Росію достатню кількість домовин, що не приховаєш жодною пропагандою, тоді не лише закінчиться війна, це буде кінець путінського режиму. Тому що цей режим не зможе існувати в умовах, коли зазнає воєнної поразки. Для нього воєнна поразка – це високий рівень втрат, які є неприйнятними. Для народу, який захищається, для людей, які захищають свій дім, свою сім’ю, такого рівня втрат, які є неприйнятними, не існує.

Люди, які готові вмирати заради своєї країни, за свій дім, за свою дружину, дітей, а протилежна сторона абсолютно неготова до подібних жертв, то вони завжди перемагають. Навіть якщо будуть озброєні палицями і камінням.

Джерело: Юрій Касьянов

  • Klim Gryanevich

    Путін реально може заходитись перетворювати в життя свій проект “новоросії”. Згадайте, там було 8 областей України. Щось схоже озвучив Захарченко. То не є просто так, шановний пане Головнокомандуючий!