Юрій Сиротюк, директор аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»

Перебуваючи на лікуванні трохи поодаль від Києва, спостерігаю дві паралельні історії. Назвімо їх казус «Насті Станко» і казус «Олексія Курінного».

Настя (відома і впливова журналістка) потрапила під роздачу після своєї, на мою думку, псевдожурналістської позиції щодо війни з Росією. До речі, як на мене, її позиція чимось схожа на позицію Наді Савченко.

А Олексій (громадський активіст, викладач Могилянки) потрапив під роздачу за протилежне. За свою принципову патріотичну позицію (він фактично був мотором громадськості у декомунізаційних процесах у Києві), боротьбу за українську мову, яскраво виражену антиімперську позицію.

Настя родом з Франківська (кому як не їй знати про наші відносини з РФ), посідає умовно позицію новітнього галицького москвофільства, беззаперечним лідером якої є Андрій Садовий з акціями на кшталт «Львов гаваріт па-рускі».

Олексій родом з Донбасу – Бахмута (колишнього Артемівська), знає, чим це москвофільство закінчується.

У Насті, наскільки я зрозумів, вимагають відібрати нагороду, вручену міністром оборони Полтораком, а Олексія намагаються позбавити професії та роботи.

Проти Насті висловились ті, хто взяв участь в обороні Незалежності України.

А проти Олексія – ті, хто цю незалежність системно валить.

На захист Насті написано сотні постів і піднято хвилю підтримки. З точки зору журналістської солідарності може й правильно.

Тільки от дивно, а може й ні, що ті, хто захищає Настю, чомусь мовчать у випадку з Олексієм. Навпаки, як піраньї, кидаються на нього. Для мене ближчою є позиція Олексія. Тому що я знаю, що на сході України не визначений громадянський конфлікт, а фронт Священної війни з відвічним ворогом. Тисячолітньої війни. У якій здатися чи капітулювати – означає можливість повторення нових геноцидів.

Так, юридично війни немає. Її не визнає верховний головнокомандувач, який фактично самоусунувся від виконання обов’язків у час війни. Її навіть не має в уяві міністра оборони, колишнього очільника Харківської мєнтовської академії. Якому наявність росіян мами і тата не дозволяє бачити очевидне. Дивно, що він ще за вагомий внесок не нагородив Коцабу. Тому претензії мало би бути передусім до нього.

Війни немає в уяві тих, кому у виданому гранті написано – війни немає. Хто охоче агітує за парад сексуальних екстремумів, але з піною у рота засуджує військовий парад.

Прогнозую, що Настю ще нагородять якоюсь престижною премією, а Олексія виженуть з викладацької посади у Могилянці. Бо Путін завжди знаходив найнесподіваніших ворогів у різних середовищах. Нині крайньолівацькі середовища – його основний партнер для утримання режиму внутрішньої окупації.

А Путін ворогів не прощає, а своїх нагороджує. Кожного, хто кидає йому виклик, чекає свій Судоплатов і своя пекельна коробка з цукерками. І навпаки, він усіляко заохочуватиме «націоналістів» типу Медведчука, для яких росіяни – брати, а війни немає.

Але мене у цій ситуації вбиває подвійність стандартів. Ті, хто кричить: «Лишіть у спокої Настю», чому ж ви мовчите у випадку з Олексієм?

Напевно наївне питання.

Джерело: Yuriy Syrotyuk 

БЕЗ КОМЕНТАРІВ