Юрій Сиротюк, директор аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»

7 травня 2017 року у Франції відбулися президентські вибори. Перемогу «несподівано» здобув 40-річний Еммануель Жан-Мішель-Фредерік Макрон. 25-й Президент Франції лідер політичної партії, князь Андорри, після ста днів діяльності видав програмне інтерв’ю виданню Le Point: http://www.lepoint.fr/…/exclusif-emmanuel-macron-le-grand-e…

Французькі журналісти вже охрестили його як своєрідний політичний маніфест.

24 вересня 2017 відбудуться парламентські вибори у ФРН. Останні 12 років (цілу епоху) Німеччиною керує фрау Анґела Меркель. Якраз напередодні виборів канцлер ФРН дала велике інтерв’ю виданню Handelsblatt http://www.handelsblatt.com/impr…/nutzungshinweise/blocker/…

Думка очільників двох провідних європейських країн, які втягнуті у переговори щодо ситуації в Україні напевно є важливою і цікавою українським читачам, тому спеціально залишаю тут посилання на повний текст оригінальних інтерв’ю.

Я не є прихильником ні пана Макрона, ні фрау Меркель, водночас дозволю собі навести тут низку цитат з їхніх інтерв’ю, щоби читачі могли зрозуміти горизонт їхнього мислення, а отже і дій, зокрема, щодо України.

Очевидно молодий Макрон і досвідчена Меркель по-різному вибудовують горизонт своїх амбіцій, модель поведінки: бунтар Макрон намагається вдихнути нове життя у політику Франції та Європи, пані Меркель – зберегти «стабільність» старої політичної системи у вкрай нестабільному світі, де відбувається процес десакралізації панівного політичного класу і на хвилі величезної недовіри до «старих» політиків відбуваються зміни політичних ландшафтів, з появою зухвалих нових політичних гравців, крайнім зростом політичної демагогії і так далі.

Усе ж, аналізуючи обидва інтерв’ю, можна робити декілька висновків. Європейські лідери намагаються будувати свою політику на реалізації певних політичних стратегій, власного розуміння національних інтересів, меж передвиборчих обіцянок, виходячи з горизонтів історичного мислення власних націй, філософсько-політичних ідей (мислячи глобально) і водночас ретельно добираючи кроки їхньої реалізацій (діючи локально).

Саме відсутність здатності стратегічного мислення, з критичним підходом до подій (до речі, обидва європейських політики бачать Європу не лише як ідеальну стратегічну конструкцію, до якої слід прагнути, але і як реальну (з мінусами і плюсами) геополітичну даність, не дозволяє Україні ні послідовно рухатися у заданому напрямку (не лише розуміння місця де ми є, а усвідомлення куди, як і для чого та за допомогою чого ми можемо дійти), ні бачити чіткої кінцевої мети реалізації.

Псевдореформи в Україні без реального окреслення їхньої кінцевої реалізації, мети, комплексної картини просто не здатні нікуди привести. Бо не можливо кудись дійти, не знаючи остаточної точки руху і мети руху.

Тут очільнику України є чого повчитися.

Тепер щодо персон. Обидва європейські лідери багато читають. Щоправда різні книги. Макрон шукає стратегії майбутнього, Меркель заглиблена в совковий НДР (з укоріненням в совєтське минуле, тому остання прочитана книга про Шостаковича).

Але лідери читають і спілкуються з провідними інтелектуалами (наприклад, Меркель любить запрошувати на свої ювілеї «яйцеголових» мислителів, щоби звіритись зі своїм стратегічним баченням). Бо без цього неможливо ні формувати власні горизонти стратегічного мислення, ні звіряти свій рух. Очільнику України недостатньо просто зачитувати тексти, написані Олегом Мєдвєдєвим, і зупинятися на «мікроменеджменті».

Фактичні лідери Європи розуміють глибину кризи ЄС і необхідність модернізації структури. Хотілося б щоб і очільник України розумів глибину, динаміку і перспективу процесів на континенті. Щоби принаймні так не сталося як з бездумною підтримкою Хілларі до перемоги. Європейці працюють з переможцями. Усіма.

Щоправда, працюють по-різному. Меркель, наприклад намагається розуміти Путіна, Макрон каже, що не поступатиметься йому.

Меркель мислить прагматично, і силу Німеччини, зокрема, і Європи бачить в економічних позиціях. Макрон говорить про героїзм, велич – категорії передусім ідеальні.

Здається, що Макрон більш перспективний в діалозі з Україною, а Меркель безповоротно українське питання розглядатиме крізь призму врахування російських інтересів. У нинішньому норманському форматі варто працювати на появу можливого союзника – Президента Франції і усвідомлюючи, що Німеччина в активі у Путіна (при збереженні нинішніх політичних еліт).

А загалом, знайомтесь з політичними програмами-думками Європейських лідерів.

Отож, найцікавіше з інтерв’ю Макрона:

«У нас унікальна країна… Вона повинна була б вже тисячу разів розвалитися і розколотися … Наше суспільство потребує колективної історії, мрій, героїзму так, щоб деякі не знайшли абсолют в смертельних фантазіях і поривах… Ми занадто давно змирилися з прісним демократичним життям. Зараз же ми розплачуємося за колективну дурість, яка полягає в тому, що ми повірили в кінець історії, хоча вона знову постає перед нами в повний зріст. Щоби впоратися з цим, нам потрібно повернути собі властивий республіканському світу героїзм, знову усвідомити сенс історичного призначення… Таким чином, завдання політики сьогодні полягає і в тому, щоби сформувати образ завоювання…

Нам потрібно знову стати гордою країною. Потрібно пояснити, що у Франції є герої, генії, люди, які кожен день ведуть боротьбу. Що кожен може знайти своє місце в нашому суспільстві. Потрібно окреслити нові горизонти, нові землі для завоювання, нові форми участі, щоб відкинути досі живе в нас пораженство, покінчити з політикою жертви. Ми – країна завойовників. Не можна ні в чому поступатися засмученим умам. Я навпаки вірю у відновлення політичного героїзму, у по-справжньому широкі плани для досягнення того, що вважається неможливим. Якби те, що називали неможливим, насправді не було б можливим, я не сидів би зараз перед вами…

…президент республіки – не просто учасник політичного життя, а її основа. Він – гарант державних інститутів. Він більше не може коментувати повсякденні питання. Частина ЗМІ ніяк не можуть це прийняти. Я ж вважаю це дуже важливим. В архітектурі, якщо в основі є дефект, руйнується вся будівля. Роль президента Республіки полягає не в тому, щоб давати коментарі, а в тому, щоб направляти імпульс політики і служити втіленням довгострокової перспективи, тому що на ньому лежить відповідальність за виконання зобов’язань, які були взяті в рамках програми і виборів …

Я не належу до світу старих станів. Я пішов проти нього. Я перебуваю тут, тому що вважаю, що схему домовленостей між друзями потрібно залишити в минулому. Я нікому нічого не винен…

По відношенню до політичного світу поступово сформувалася трагічна недовіра. Але наша країна не може нормально працювати, якщо у французів більше немає довіри до керівництва та державних інституцій. Закон пов’язаний з цією необхідністю, нехай навіть за день довіру не відновити. Що стосується моральності, вона не затверджується законами, а спирається на суспільство і поведінку кожної людини. Ця моральність не повинна бути долею одного лише світу політики, і ми відчуваємо дефіцит в цьому плані. Вона повинна закріпитися в керівництві підприємств, профспілках, журналістиці…

Перш за все, мені хотілося б зробити акцент на перспективах. Все, від адміністрації до журналістів, придбали погану звичку «технічних обмежень». Як тільки пропонується закон, все зациклюються на ньому і без кінця обговорюють сферу дії його статей. Мені краще ніж будь-кому було відомо, що ці статті позначаться на житті наших співгромадян, і тому я приділяю всьому цьому величезну увагу. Однак мені хотілося б застерегти щодо випливає з усього цього недалекоглядності. Іншими словами, завдання зовсім не в тому, щоби реформувати Трудовий кодекс, скоротити дефіцит бюджету, змінити систему державного управління або реформувати податкову систему. Все це лише інструменти, кошти досягнення іншої мети – вивільнення енергії. Ця нова свобода повинна допомогти нам покінчити з неприйнятною ситуацією останніх років. Наша країна жорстко поводилася зі слабкими, заявляючи при цьому про рівність і братерство, вона була зв’язана по руках і ногах правилами і рентами, але називала себе вільною, вона була пронизана нерівностями і не ставила на перше місце заслуги, вона була неефективною і несправедливою. Несправедливою, тому що неефективна, і неефективною, тому що несправедлива. Саме це питання піднімається в реформах…

…ми – країна метеорологів: ми дивимося на обстановку і, як тільки стає хоч трохи краще, говоримо собі, що можна більше не намагатися, можна нічого не міняти. Якщо ж ситуація погіршується, значить, потрібно в терміновому порядку починати реформу, яка ніколи не доводиться до кінця – якраз таки через важкість обстановки. У підсумку виходить, що ми так і не приступали до розв’язання суті проблеми …

Ми втратили орієнтири і стали статусним суспільством, а це суперечить самій ідеї республіки. Мета не в тому, щоб пристосуватися до глобалізації, а в тому, щоб стати лідерами, дозволити кожному знайти своє місце…

Нам потрібно почати переосмислення військової професії. Це тим більш необхідно, що у них всіх є роль крім участі в операціях. Роль прикладу. Роль зразка…

– Я вірю в Європу. Саме тому я реалістично, тобто критично налаштований європеєць. Сьогодні Європа працює погано, а іноді все стає ще гірше, тому що за десять років ми втратили основну нитку. У 2005 році настав кінець Європи, яка могла продовжувати будівництво в ізоляції від народів. Брекзит же став лише ще одним результатом цього явища. Європа, яка націлена виключно на переможців в закритих конклавах, залишилася в минулому. Європа зможе просунутися вперед лише за допомогою демократичного об’єднання, демократичної конфронтації і надання місця громадянам…

– Франція повинна знову стати просто великою державою. Це необхідність. Погляньте на ситуацію в світі. Він розвалюється. Сформовані після 1945 року міжнародні структури сьогодні ставляться під сумнів великою державою, США, яка до недавнього часу була їх гарантом. Ми живемо в епоху кризи Заходу. При цьому багатосторонній підхід живився західним духом. За останні десять років Захід заблукав в непродуманому моральному інтервенціонізмі на Близькому Сході і в Північній Африці. Він непомітно для себе дозволив сформуватися авторитарним режимам: Саудівська Аравія, Туреччина, Росія, Іран… Китай заявляє про свою державності, намагаючись повернути багатосторонність і перетягнути її на себе. У світовому порядку відбулися найсильніші зміни. Наша безпека, інтереси і цінності багато десятиліть не стикалися з такою протидією. На відміну від 1970-х років, Франція не в тому положенні, щоби сказати: «Я – держава середньої руки, яку захищають розділяють ті ж самі цінності великі держави»…

По Україні у нас існують категоричні розбіжності з Володимиром Путіним. І я дію в цьому ключі. Франція ні в чому йому не поступиться …

– Цього літа я прочитав роман Камеля Дауда «Забір або псалми» (Zabor ou les Psaumes).. Я читаю щодня, Зазвичай увечері і вночі. Коли забуваєш читати, помиляєшся. Втрачаєш зв’язок з позачасовим сенсом …

Франція домагалася величі лише тоді, коли намагалася перевершити себе. Головна мета – позбутися від внутрішніх воєн. Ми втрачаємо позиції, коли обертаємося всередину себе, щоб зайнятися власними дрібними розбіжностями. Але ми добиваємося величі, коли дивимося назовні. Є Франція Лафайєтта і Франція Петена. Деякі підштовхують нас до другого варіанту, але наша доля залежить сьогодні від нашого духу завоювання. Потрібно зробити вибір…

– В першу чергу, це Франція повинна розвивати те, в чому її звинувачують. Франція може проявити як войовничий дух, так і великий героїзм, вона обожнює протиріччя і критику. Наша країна, скоріше, не реформується, а змінюється у раптових конвульсіях. Вона приймає зміни лише в тому випадку, якщо, дивлячись в очі, розповісти їй, що хочеш зробити. Вона любить велич, а її саму треба любити всією душею. Якщо сказати їй: «Ви – середня країна, все пройде, зусилля доведеться докласти протягом чотирьох-п’яти років», то нічого не вийде».

Стиль розмови і інтерв’ю, а також месіджів Меркель інший.
Оцінюйте самі:

«При всіх відмінностях в думках, він (йдеться про Трампа) все ж пробився в жорсткій передвиборній боротьбі. Цю посаду йому не піднесли на срібній таці. Тільки від республіканців було більше десяти суперників. Врешті-решт він переміг у відповідності до американського виборчого права. Це показує, що він був обраний демократичним шляхом, і що йому як особистості слід віддати данину поваги. При зустрічі з політиками з різних країн мова йде не про дружбу, а про інтереси…

– Я думаю, що ми повинні розглядати перемогу Трампа на тлі великого розчарування частини людей в США. Це не випадковість, що така особистість перемогла. У США існує думка, що дещо має ґрунтовно змінитися. У такому випадку цей вибір вже є свого роду віхою…

– Багато в американській адміністрації вважають: якщо їх країна повинна знову стати великою, то інші повинні стати як би менше. Я вважаю таку думку неправильною. В результаті глобалізації можуть виграти всі. Або навпаки: Америка, яка не дбає ні про що інше, а тільки про себе, не буде хорошою Америкою. І тому я буду і далі агітувати за те, щоби розглядати глобалізацію як можливість, від якої були б у виграші всі.

– Я не порівнюю себе ні з ким і не читаю біографії політиків. Деякі біографії для мене важливі. Я в молодості читала, наприклад, біографію фізика Марії Кюрі. Систематичний метод цієї жінки мене дуже цікавив. Або я читаю істориків, таких, як, наприклад, Фрітц Штерн. Це дає мені можливість розширити кругозір. Біографії політиків я читати не люблю. Але і у мене бувають винятки.

…Я прочитала книгу Барака Обами про його родину. Вона називається «Сни мого батька» (Dreams from My Father).
– Біографію Бісмарка я не читала. Скоріше вже «Історію Заходу» Вінклера. Але я прийшла до висновку, що чим довше я в політиці, тим більше я займаюся також і історією. На своє 50-річчя я запросила дослідника мозку Вольфа Зінгера (Wolf Singer), щоб він прочитав доповідь, тому що мене тоді цікавили актуальні дослідження в цій області. На моє 60-річчя приїхав історик Юрген Остерхаммель (Jürgen Osterhammel), який займався тим, що мене так цікавило після початку моєї політичної кар’єри –глобалізацією …

…згадайте питання про вступ в НАТО нових членів – таких, як, наприклад, Україна. Тоді я з самого початку чітко заявила: я не дам на це моєї згоди. Тому що я знала, що в Росії це б невірно інтерпретували…

Ми схильні дискутувати з приводу окремих подій. Але щоб проаналізувати, чи не є ці окремі події частиною більш великої картини, цього ми не приділяємо достатньо часу. Це не докір, а свого роду заохочення, щоб ґрунтовно проаналізувати великі зрушення в співвідношенні сил у світі. Варто поставити себе на місце глав інших держав і урядів, наприклад, на місце китайського президента. Для нього зростаюча економічна, військова і геополітична роль Китаю є просто поверненням до норми. Бо в минулі дві тисячі років Китай, за винятком кількох століть, завжди був попереду всіх…

– Ніколи не можна виступати за війну. Війна – це завжди останній аргумент…треба постійно залишатися в стані діалогу, а не просто створювати конфронтацію всередині Європи …

– Не варто вважати правильним все, що робить російський президент. Але якщо ми поставимо себе на місце росіян, то їх бачення таке: ми допомогли перемогти Гітлера. Радянський Союз після Другої світової війни був другою найбільшою світовою системою, проте потім він розпався. Тому висловлювання Обами про те, що Росія тепер – лише держава середньої значимості, поранило російську душу.

Нас 80 мільйонів осіб, для Китаю і Індії ми не настільки важливі. Але ми важливі, тому що сьогодні ми сильні економічно. Якщо ми не будемо сильніші економічно, то незалежно від того, хто буде канцлером Німеччини – я або хтось інший – ми більше не будемо важливі, а станемо невеликим ринком збуту. Бо країна з населенням в 1,3 мільярда чоловік не пов’язує свої надії з старіючим європейськими країнами»…

Пишу про це, бо так і не зрозумів політичної філософії і не побачив навіть шкіци стратегії збоку очільників України. Дрібним піаром і хаотичними кроками великої (а Україна не може бути іншою) європейської країни не побудуєш. А іншою Україна не може бути. Й українці на менше не повинні погоджуватися…

Джерело: Yuriy Syrotyuk

БЕЗ КОМЕНТАРІВ