Юрій Сиротюк: Меншинна псевдодемократія

Юрій Сиротюк, директор аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»

24 роки в Україні правила постсовєцька неоколоніальна політична еліта.

Її основою були представники російських совєцьких окупантів та колаборанти «іванинепомнящі родства».

Попри те, що саме вони займали усі «командні вершини» в державі, «рускіє і к нім примкнувшиє» постійно волали про необхідність захисту русскіх та рускоязичних (ознака їхньої вищості та належності до касти владців-завойовників).

Створюючи політичний симулякр «меншості, що потребує опіки, допомоги і преференцій».

Вони навіть домоглися особливого конституційного статусу.

В реальності ця меншина повністю загнала україномовну більшість (до окупації – понад 80% населення, нині на не окупованих територіях понад 90%) в мовно-культурне та соціально-економічне безправне гетто.

Кожна спроба змінити статус-кво, розвернути ситуацію в бік справедливості супроводжувалася неймовірним галасом про ксенофобію, прєслєдованіє рускіх і рускоязичних і т.д. і т.п.

Паралельно постокупаційна комуністична верхівка витворила систему олігархату (фактично самі стали олігархами) і домоглася для нього економічних преференцій за принципом «забирай все, не плати нічого».

Весь економічний тягар (податки, жалюгідні зарплати і пенсії) ліг на безправну більшість – українців.

Українці тричі за останні 25 років піднімалися на Повстання, щоб змінити ситуацію.

Нині відверто проросійський постколоніальний політичний клас під тиском суспільства і за прикриттям влади виставлений на запасні колії. На жаль, політично не знищений і чекає свого часу завдати удару у відповідь.

Натомість командні вершини намагаються захопити інші меншини.

І вони, володіючи неймовірними можливостями і панівним впливом, теж використовують риторику «нас прєслєдуют», махають жупелом уявного антисемітизму, порушення прав, вимагають залишити в статусі-кво безправний політичний, соціальний, економічний статус панівної більшості – українців.

Як виявилося, одні виходили на революцію, щоби домогтися соціальної, національної та історичної справедливості, а інші – щоби собою замінити меншину узурпаторів.

Очевидно, така ситуація не зможе довго проіснувати у рівновазі.

Спроба залишити за українцями статус білих рабів Європи, витіснити їх з України, прибрати до своїх масних рук українську землю неодмінно викличе справедливу і гостру реакцію суспільства.

Цікаво, чи є серед цих хлопців новітні жаботинські, чи всуціль рабіновічі з червонєнкамі.

А оскільки загнана у глухий кут українська більшість використовувала вулицю і Майдан як чи не єдиний спосіб засвідчити свої права, нині вулицю застовбили для інших меншин. А українців позбавили навіть цього права мирно і вільно висловлювати свої погляди.

Для українців, що суттєво покозачилися під час Революції та на війні.

Яких не варто так необачно дратувати, бо цим лише пришвидшить появу з отроків нових Залізняків, а з поліцаїв – Гонт.
Лише природня для Європи форма національної державності з гарантуванням для всіх (а не для вибраних меншин) справедливості забезпечить мир і спокій в Україні.

Інакше ті, хто так волає про Коліївщину, таки її накличуть, як папєрєдніки накликали новітніх Шухевичів і Бандер.

А для нас нині як ніколи актуальний заповіт, що його Тарас Бульба давав своїм синам:

«в трьох випадках завжди треба братися за шаблю, а саме: коли комисари не поважали старшину і стояли перед нею, не скинувши шапки; коли глумилися над православною вірою й не шанували прадідівських звичаїв», бо ж «на те й живе чоловік, щоб захищати віру та звичай»…

Джерело:  Yuriy Syrotyuk

БЕЗ КОМЕНТАРІВ