Юрій Сиротюк, директор аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»

Туга за героїчним!

25 років в Україні змагалися Україна козацька і Україна хохляцька.

Україна козацька вдягалася в камуфляжі, голила потилиці і відрощувала чуби, виходила на Майдани і Революції, бунтувала і кохала, а Україна хохляцька продовжувала гнути лінію ковбаси по два двадцять, голосувати за 200 гривень і під расєйскій шансон волати про «какая разніца».

Україна козацька навіть на маргінесі, в соціальних низах, безробітті і бурлакуванні усе ж залишалась контрелітою, здатною вести країну до революційних змін.

Україна хохляцька, раділа кожній новій пайці псевдосоціальних реформ в країні-неоколонії і так не здатна була з наймита стати господарем.

Україна козацька не хилила голову ні перед ким і розрізняла державу-мачуху і поневолену Україну-матір.

Україна хохляцька поблажливо гнула спину перед черговим гаспадіном начальником і з ненавистю кидала у спину, «що дала вам та Україна».

Україна козацька перемагала на Майданах.

Щоб Україна хохляцька девальвувала все це на наступних виборах по 200 гривень.

Україна козацька і нині гниє і гине на фронтах.
Щоб Україні хохляцькій не заважали смажити шашлики і обпльовувати все і вся.

Здавалося б Майдан і війна мали б все змінити. Україна козацька мала б перемогти. Але цьому знову завадила Україна хохляцька, що «здала» хлопців на війні, підтримавши чергових олігархів при владі, що за її словами самі накралися-нарефорувалися і іншим допоможуть накрастися на реформах.

Схоже ці дві України не зживуться ніколи. Бо скільки б не вмирали на Майдані і фронтах, на виборах візьмуть верх ті, в кого хата скраю; що пересидівши політичні бурі, підуть табуном на вибори, щоб повестися на чергову облуду і розстріляти чергову надію.

Нині Україні переживає етап очищення, зішкрібування з себе рабської колоніальної спадщини.

Навіть безвізу радіють не стільки тому, що це шлях вирватися колонізованій країні з пост окупаційного концтабору, а як можливість спрощено звалити з України. Звалити у віці, коли ти мав тримати автомат, а триматимеш швабру в наймах на чужині.

І як би це цинічно не звучало – це дає шанс на зміни в країні, тим хто хоче тут залишитись. Шанс Україні козацькій. Україні, яка знає, що незалежність є на кінчику меча, що вона здобувається виключно власною кров’ю і потом, як і зливається завжди у Переяславах-Мінськах.

Вона потребує більше вояків-героїв, ніж псевдо-реформаторів з бігаючими очима і масними долонями. І Україна нарешті отримала таких героїв і отримала покоління дітей цих героїв. Дітей, яким ми маємо виховати в героїчному дусі, які маритимуть звитягою.

Саме так виросло героїчне покоління із дітей воїнів визвольних змагань після першої світової війни. Саме серед покоління тих вояцьких дітей, виросла незламна когорта націоналістів, що йшли за Коновальцем, Бандерою і Шухевичем. Що атентат вважали кращим за бюлетень. Зарево спаленого майна окупанта, за судову тяжбу. А тотальний бойкот, за мирні переговори. Те сталеве покоління, зберегло честь нації в роки ІІ світової війни і шанс бути нам. Нове сталеве покоління має продовжити їхню справу.

А безвіз, це спосіб тихо звалити тим, кому байдуже. Це шанс втікти для них, і обов’язок лишитися, щоб відвоювати країну нам… Щоб Україна козацька перемогла. Щоб ми назавжди поставили крапку на Україні хохляцькій. Щоб неоколонію мачуху, змінила Україна-Мати. А для цього потрібен культ Героїки. Туга за героїчним…

З Днем Героїв української нації попередників і очікуванні нового героїчного покоління переможців. Плекаймо їх, виховуймо. І Перемога обов’язково буде!

 Джерело: Yuriy Syrotyuk

БЕЗ КОМЕНТАРІВ