Зен Антіпоп, блогер

Я вже кілька разів писав про йумаріста Зєлєнскава під час попередніх скандалів з ним, тож цього разу не хотів вже його торкатися. Тим паче, що це совково-російське лайно під назвою «Сваты» я не дивився й понад 30 секунд, навіть коли бува на нього випадково десь натрапляв.

Та не судилося! Доведеться таки знову побічно зачепити «творчість» цього суб‘єкта, яку він видає за «український продукт». Хоча насправді хотілося б поговорити не про нього, а саме про оцю концепцію, що саме слід вважати справді українським продуктом.

Основною метою одвічної московської аґресії проти України, від давніх-давен й по нині було і є знищення української ідентичності як такої. Чому? Все просто, бо саме національна ідентичність (і не лише українська, до речі, а й будь-яка, відмінна від так званої російської) є головною перепоною для тотального й остаточного захоплення імперією територій інших народів.

Саме українська національна ідентичність протистоїть тотальному поглинанню України Росією. І ніщо інше, адже будь-який спротив імперії йде саме від усвідомлення власної ідентичності, відмінної від тієї, яку століттями нав’язує нам Москва.

Тому не варто недооцінювати значення гуманітарного, мовного та культурного питань. Насправді ці питання є чи не найголовнішими зараз. І коли нам розказують, що «мова не має значення», «гуманітарні питання не на часі» тощо – ми маємо справу з типовим експортним московським нарративом, призначеним для так званих «нацменів» (національних меншинств), якими ми всі є з точки зору імперії.

Натомість у себе всередині вони зі шкіри пнуться аби виплекати (а точніше – нав’язати всім і вся, навіть поза межами власних кордонів) російську мову, так звану російську «культуру», з усіма її «цінностями» та міфами. Ті міфи мало спільного мають із реальністю, але є надзвичайно ефективними з точки зору переплавляння строкатого зденаціоналізованого населення російської імперії на єдиний «російський народ» – своєрідну імперську квазі-етнічну та квазі-національну («інтернаціональну») ідентичність. У попередній період існування російської імперії до «російської» ідентичності додалася ще й «совєтська», яка сутнісно є тією самою імперською ідентичністю, що й доводить неабиякий совєтський сантимент у сучасному російському «національному» дискурсі.

Не дарма ж росіяни свої базові культурні маркери та ідентифікатори звуть «скрєпами». Саме тому, що вони покликані «скрєплять», тобто штучно зшивати та тримати разом бурята з удмуртом, калмика з мордвою, чечена з тувінцем, аби всі вони відчули себе «русскімі», тобто отим сумнозвісним «аднім народом».

Тож Москва вже фактично не перше століття веде системну роботу, не шкодуючи ані грошей, ані ресурсів задля того, аби максимально глибоко і широко насадити цей свій культурний вплив, особливо на теренах, які вони вважають «своїми». Звісно, як і у випадку з так званою «оборонкою» ці гроші та ресурси витрачаються за рахунок максимального визискування вже підконтрольних Кремлю теренів, що призводить до страшенного зубожіння пересічного росіянина, який мешкає поза межами МКАДу. Але від того та зброя (як фізична, так і духовна) не стає менш небезпечною для решти світу.

Та повернімося до наших телевізійно-кіношних баранів.

Отже, чи є медіа-продукт на кшталт «Сватов» насправді українським, як нас в тому заповзято намагаються переконати різноманітні зєлєнські? Чи простий факт того, що його створено на наших теренах компаніями-резидентами України є достатньою підставою ліпити на нього лейбу «українське»?

Аж ніяк! Серіял «Сваты» не є українським ані за суттю, ані за формою.

Аби переконатися в цьому, достатньо поглянути:

– Чи несе цей продукт якісь справді УКРАЇНСЬКІ цінності?
– Чи являє він якусь культурну цінність саме ДЛЯ УКРАЇНЦІВ (не плутати з совками українського походження)?
– Якщо ні, то ЯКІ цінності, культурні коди та референси він несе? ХТО є основною цільовою авдиторією цього продукту?

Причому ми можемо аналізувати це навіть не з точки зору класичного українства, а хоча б з огляду на новітнє українство, яке відродилося й набуло певних свіжих форм протягом останніх чотирьох років.

Як не крути і з якого боку не розглядай, але дуже легко переконатися в тому, що «Сваты» та подібні продукти нічого такого не несуть. Натомість вони є дуже близькими й зрозумілими пересічному росіянину та зрозійщеному совку будь-якого національного походження. Серіял демонструє знайомі кожному росіянину (та совку) культурні референси, грає на відповідних стереотипах – як побутових, так і національних (включно із вигаданим та нав’язаним російсько-совєтським стереотипним сприйняттям українців, як нації), «Сваты» показують модель міжлюдських та сімейних стосунків, які є типовими та характерними саме для російського та зросійщено-совєтського суспільства тощо.

Це те, що стосуєься суті. А щодо форми… «Сватов» знімали в Україні (ба, навіть у самому Києві) і в кадрі ми бачимо багато дуже впізнаваних та визначних місць. Та попри це, все середовище в серіялі штучно зачищене від будь-чого українського (включно з усіма написами, номерами автівок, прапорами тощо) й замінено на російське. Таким чином Київ у «Сватах» постає як місто в РФ.

Навіть у совєтських фільмах, що знімалися за часів СССР, подекуди було показно більше суто українського колориту (звісно ж препарованого та вихолощеного, та все ж), ніж у продуктах Зєлєнскава. В цьому плані Зєлєнскій підніс медіа-російщення України на вищий щабель, навіть у порівнянні із класичною совєтською кінопропагандою.

Ба, навіть своє кіно про (100%-російськомовного) українського президента він зняв так, що якби не формальна наявність синьо-жовтих прапорів та тризубів, Україною б там взагалі і не пахло. Сучасний український політикум й без того є доволі зросійщеним та зденаціоналізованим, але Зєлєнський примудрився створити майже ідеальну картинку, яка демонструє модель України без українців, як нації, та українства, як явища. Давня мрія Москви, втілена поки що лише на екрані «українським» продюсером.

Як відомо, переважно життя наслідує мистецтво, а не навпаки. І саме тому мистецтво скрізь покликане не так відзеркалювати реальність, як створювати й поширювати ідеалізовану в той чи інший бік МОДЕЛЬ РЕАЛЬНОСТІ. Яку саме модель поширює і нав’язує нам Росія руками таких от зєлєнських, ми дуже добре бачимо. І не просто поширює та нав’язує, а ще й має нахабність називати це московське медіа-лайно «українським продуктом», намагаючись таким чином остаточно спотворити, затерти та знищити саме поняття «українськості», як чогось окремого від російського.

Чи дозволимо ми їм це зробити?

Що ж стосується волань про «вільний бізнес, який нікому нічого не винен» тощо, то зазначу, що загалом я не проти того, щоб якісь наші продюсери знімали продукт для інших ринків та цільових авдиторій, в тому числі й для російських совків під час війни з РФ. Якщо тим продюсерам бабло не пахне – чому ні? Хай їм грець! Зрештою, це лишається на їхній совісті. Адже в нас вільна країна, і кожен куйок сам вирішує, на який ринок він хоче орієнтуватися і де заробляти.

Але питання в іншому, чи варто цей призначений для російських совків продукт нав’язувати для перегляду українцям, та ще й називати його «українським»? Гадаю, відповідь тут є однозначною.

P.S. Поки я писав цей пост, головного героя «Сватов» кримнашиста Добронравова було внесено до Переліку осіб, які створюють загрозу нацбезпеці, а це вже пряма дорога до цілком законного припинення демонстрування цього серіалу в Україні. От і добре що українська держава поступово розбирається з проблемами по суті, в той час. як ми їх тут аналізуємо з ідейно-моральної точки зору.

Джерело: Zen Antipop

  • Тамара Нестеренко

    Якщо навіть не вдаватися в глибокий аналіз “Сватів”, то як може РОСІЙСЬЬКОМОВНИЙ фільм вважатися УКРАЇНСЬКИМ продуктом ??? Це,взагалі, абсурд ! Ви уявляєте собі, щоб фільм ,озвучений французькою, вважався польським продуктом ? Або німецькою – у Великоюбританії ???