Зоя Казанжи, медіаексерт, блогер, екс-заступник голови Одеської ОДА

Колись мені один чоловік сказав так: «Якби я став мером, то всі служби помістив би в сучасний бізнес-центр з якомога більшою кількістю вікон і прозорих панелей. Розумієш, навіть нормальні люди, які випадково потрапляють в ту систему і ті стіни, стають зомбі».

Саакашвілі першої каденції саме так і робив в Грузії. Тому що приміщення має значення.

Будівля Кабміну була побудована в 1936-38 роках в стилі сталінського ампіру і спочатку планувалася для НКВС. Легенди кажуть, що енкаведисти відмовилися туди переїжджати і знайшли собі інше приміщення.

Будівля Верховної Ради побудована в 1939 році в стилі української класики, як каже вікіпедія. Розкішна споруда. В 2011 році добудували паркан, який потім неодноразово ламали.

Будівля Адміністрації Президента України теж побудована в цих же роках і в стилі «урочистого сталінського комуністично-радянського монументалістського ампіру з давньо-римською стилізацією», який був покликаний символізувати велич, могутність і вічність комуністичного режиму. За іншими джерелами в стилі будинку поєднано елементи класичного стилю й українського бароко.

Ця будівля призначалась для штабу Київського особливого військового округу.

Все це будувалося тоді, коли столицю із Харкова до Києва переносили.

Ну, то в 30-х роках було грошей повно, виходить, а у нас зараз їх ні на що немає?

Тому органи державної влади (з місцевим самоврядуванням трохи краще, але рівень журбинки залежить від конкретного міста) знаходяться у найнепривабливішивих приміщеннях. Особливо в невеликих районних центрах.

Звичайно, там ще залишаються дубові панелі і килими-паласи. Звичайно, місцевий бізнес періодично купує меблі для кабінетів можновладців як жест доброї спонсорської «допомоги». Звичайно, у кабінетах начальників є кондиціонери.

Але в більшості своїй (і я зараз не про міста-мільйонники і не про столицю), органи влади знаходяться у занедбаних, похмурих, обдертих, незручних для відвідувачів приміщеннях. З зачиненими на ключ туалетами. А якщо туалети відчинені – то без туалетного паперу, мила і паперових рушників. Ну, і оці кабінки, спроектовані дивними людьми, коли ти бачиш ноги сусіда на унітазі поруч.

Я розумію, що концентрація недовіри до влади всіх рівнів в країні досить висока. Я розумію, що є купа важливих проблем і купа нужденних людей без житла і ліків. Я розумію, що будь яка організація прийнятного простору в будівлях влади буде розцінена не як сервіс для людей і зручність для співробітників, а як дерибан грошей на неважливі речі.

Ну, і портрети Президента України Порошенка. Ну БЛІН же! Я була в багатьох державних інституціях в різних країнах світу – від Японії до Сполучений Штатів, від Південної Африки до Британії – і НІДЕ не бачила не те, що такої кількості, а взагалі навіть натяків на оці парадні президентські портрети. А у нас вони ще й висять над іконами, гарненько розставленими у чиновників в кабінетах.

Я навіть не знаю, скільки часу ще пройде, щоб стало зрозуміло, що приміщення, оточення, простір – все це має значення. І зараз, а не тоді, коли у нас раптом з’являться «вільні гроші».

Джерело: Zoya Kazanzhy

БЕЗ КОМЕНТАРІВ